Аквариум
В’ячеслав Бутусов — радянський і російський рок-музикант, співак, композитор, гітарист і автор пісень, який народився 15 жовтня 1961 року в Красноярську. Засновник і багаторічний лідер Nautilus Pompilius, пізніше — гурту «Ю-Пітер» і проєкту «Орден Слави». Його творча біографія охоплює понад чотири десятиліття: від свердловської нової хвилі 1980-х і гітарного року 1990-х до камерних, симфонічних і хорових робіт.
Головна сторінка в історії Бутусова пов’язана з Nautilus Pompilius. Саме в цьому гурті з’явилися «Скованные одной цепью», «Взгляд с экрана», «Я хочу быть с тобой», «Последнее письмо», «Прогулки по воде», «Титаник», «Дыхание», «Крылья» та інші пісні, що стали частиною російського рок-репертуару. Водночас авторство класичного матеріалу важливо розділяти точно: Бутусов передусім писав музику й виконував пісні, а тексти значної частини найвідоміших творів створив поет Ілля Кормільцев. У ранньому репертуарі авторами слів також були сам Бутусов і Дмитро Умецький.
Повне ім’я: В’ячеслав Геннадійович Бутусов
Дата народження: 15 жовтня 1961 року
Місце народження: Красноярськ, РРФСР, СРСР
Основні проєкти: Nautilus Pompilius, «Ю-Пітер», «Орден Слави»
Рід діяльності: музикант, співак, композитор, автор пісень, письменник
Інструменти: вокал, гітара
Основні напрями: рок, постпанк, артрок, альтернативний рок
Сибірське дитинство та переїзд до Свердловська
Бутусов народився в Красноярську й перші роки провів у районі залізничної станції Бугач. Робота батька була пов’язана з транспортним будівництвом, тому родина неодноразово змінювала місце проживання. Майбутній музикант зростав у різних містах Сибіру, зокрема жив у Ханти-Мансійську та Сургуті. Постійним домом Свердловськ став для нього вже у старших класах школи.
Після школи Бутусов вступив до Свердловського архітектурного інституту. Архітектура не була формальністю в його біографії: освіту він завершив і певний час справді працював за фахом, зокрема брав участь у проєктуванні Свердловського метрополітену.
Але саме інститут подарував йому й головне музичне знайомство. На першому курсі Бутусов зустрів Дмитра Умецького, який грав на бас-гітарі. Вони слухали рок, розбирали чужі композиції, пробували писати власний матеріал і грали в студентському гурті. Із цього союзу поступово виріс колектив, який спочатку називався просто «Наутилус», а згодом отримав назву Nautilus Pompilius.
Перші записи Nautilus Pompilius
Відлік історії Nautilus Pompilius заведено вести від початку 1980-х. У 1983 році Бутусов і Умецький записали «Переезд» — ранній альбом, ще доволі далекий від того звучання, з яким гурт асоціюватимуть через кілька років. Музиканти шукали власну мову, поєднуючи вплив західного року з пісенною традицією свердловської сцени.
Приблизно в цей самий період Бутусов познайомився з поетом і перекладачем Іллею Кормільцевим. Їхня співпраця не одразу стала постійним авторським союзом. Однією з перших пісень Nautilus Pompilius на його текст була «Кто я?», що увійшла до альбому «Невидимка» 1985 року.
Для подальшої історії гурту ця зустріч виявилася визначальною. У Бутусова й Кормільцева склалася незвична для рок-музики модель роботи: музика і текст нерідко існували як самостійні начала, а потім поєднувалися в пісню. Кормільцев приніс до репертуару мову, в якій соціальна сатира сусідила з літературними образами, абсурдом, притчею та багатозначністю. Бутусов знаходив для цих віршів мелодичну форму.
«Разлука» і народження великого «Наутилуса»
Справжній перелом стався влітку 1986 року. У Свердловську був записаний альбом «Разлука» — робота, після якої Nautilus Pompilius перестав бути лише помітним місцевим гуртом.
У записі брали участь Бутусов, Дмитро Умецький, клавішник Віктор Комаров і саксофоніст Олексій Могилевський. Вийшло дуже характерне для свого часу, але водночас легко впізнаване звучання: драм-машина, синтезатори, саксофон, бас, порівняно стримана гітара та спокійний вокал Бутусова.
На «Разлуке» були «Эта музыка будет вечной», «Казанова», «Взгляд с экрана», «Хлоп-хлоп», «Шар цвета хаки», «Наша семья», «Скованные одной цепью». Більшість текстів написав Кормільцев, хоча кілька пісень належали самому Бутусову.
Особливо сильним був контраст між музикою та словами. Гурт міг грати майже танцювальну нову хвилю, тоді як текст говорив про конформізм, знеособлення, замкнений побут або суспільний тиск. Бутусов при цьому не намагався перетворювати концерт на театральну рок-декларацію. Його нерухомість, спокійна манера співу й відстороненість працювали не гірше за зовнішню експресію.
Після виступів на фестивалях Свердловського рок-клубу популярність колективу швидко вийшла за межі Уралу. У 1987–1988 роках Nautilus Pompilius багато гастролював СРСР і опинився серед найзатребуваніших гуртів нової радянської рок-сцени.
«Я хочу быть с тобой», «Последнее письмо» і перша криза гурту
Наприкінці 1980-х репертуар «Наутилуса» продовжував розширюватися. У цей період з’явилися пісні «Я хочу быть с тобой», «Доктор твоего тела», «Стриптиз», «Последнее письмо» та інші композиції, частина з яких була видана фірмою «Мелодия» на платівці «Князь тишины».
«Последнее письмо» згодом стало значно відомішим під неофіційною назвою «Гудбай, Америка!», хоча в оригінальній дискографії пісня має саме назву «Последнее письмо».
Величезна популярність не розв’язала внутрішніх суперечностей. Бутусов і Умецький по-різному бачили подальший розвиток колективу. У 1988 році Умецький залишив основний склад, а невдовзі Бутусов розпустив тодішню концертну версію гурту.
Спроба знову працювати удвох привела до запису матеріалу для проєкту «Человек без имени». Передбачалося, що він буде пов’язаний з однойменним фільмом, однак картину так і не зняли, співпраця Бутусова й Умецького знову припинилася, а записаний ще 1989 року альбом офіційно вийшов значно пізніше.
Петербурзький період: інший Nautilus Pompilius
На межі 1980-х і 1990-х Бутусов переїхав до Ленінграда й зібрав нову версію Nautilus Pompilius. Від свердловського складу та його клавішно-саксофонної естетики гурт поступово відійшов. У центрі опинилося гітарне звучання.
Склад змінювався, але важливу роль у різні роки відігравали гітаристи Олександр Бєляєв, Єгор Бєлкін і Микола Петров, басист Ігор Копилов, барабанщик Альберт Потапкін, а пізніше до гурту повернувся Олексій Могилевський.
Зміна складу вплинула й на саму музику. Якщо «Разлука» асоціювалася передусім із новою хвилею, то Nautilus Pompilius 1990-х звучав жорсткіше й значно ближче до гітарного року. Змінювалася й поезія Кормільцева. Пряма соціальна іронія поступалася місцем релігійним образам, міфології, внутрішнім конфліктам, притчам і темам вибору.
На початку десятиліття з’явилися альбоми «Наугад», «Родившийся в эту ночь» і «Чужая земля». Останній став однією з найважливіших платівок зрілого «Наутилуса». Саме з ним пов’язані «Прогулки по воде», «На берегу безымянной реки», «Чужая земля», «Эти реки».
«Прогулки по воде» особливо показові для методу Бутусова й Кормільцева. Пісня побудована як умовна розмова апостола Андрія з Христом, але не є переказом євангельського сюжету. Кормільцев використав релігійний образ як художню притчу, а спокійна мелодія Бутусова перетворила її на один із найвпізнаваніших номерів гурту.
«Титаник» і «Крылья»
У 1994 році вийшов «Титаник». Матеріал був помітно зібранішим і ціліснішим, ніж багато попередніх робіт періоду постійних змін складу. На платівці з’явилися «Тутанхамон», «Титаник», «Воздух», «Колёса любви», «Утро Полины», «Зверь».
Наступна велика робота — «Крылья» — була записана в Санкт-Петербурзі 1995 року й видана на початку 1996-го. Заголовна композиція стала одним із головних пізніх творів Nautilus Pompilius. До цього ж альбому належать «Дыхание», «Железнодорожник», «Золотое пятно», «Кто ещё».
На той час гурт уже дуже відрізнявся від «Наутилуса» епохи «Разлуки». Спільними залишалися голос Бутусова, музика й авторський союз із Кормільцевим. Усе інше — склад, аранжування, тембр гурту, сценічна подача — неодноразово змінювалося.
«Яблокитай» і кінець Nautilus Pompilius
Останньою принципово новою студійною роботою гурту став «Яблокитай». Альбом записували наприкінці 1996 року у Великій Британії на Fairview Studio. У роботі брав участь англійський музикант і продюсер Білл Нельсон, а в окремих композиціях — Борис Гребенщиков.
«Яблокитай» помітно вирізняється в дискографії Nautilus Pompilius. У записі фактично не брав участі тодішній концертний склад гурту: основну музичну роботу разом із Бутусовим виконував Нельсон. Тексти знову належали Кормільцеву.
На момент виходу платівки Бутусов уже ухвалив рішення завершити історію колективу. Прощальна програма отримала назву «Последнее плавание». 14 червня 1997 року в Єкатеринбурзі відбувся останній офіційний концерт Nautilus Pompilius.
Після цього назву час від часу використовували в ювілейному та ретроспективному контексті, музиканти різних складів зустрічалися для окремих виступів, а Бутусов продовжив виконувати старий репертуар. Однак постійний гурт Nautilus Pompilius після 1997 року не відновлювався.
Бутусов і фільм «Брат»
Окрема історія пов’язала музику Бутусова з режисером Олексієм Балабановим. Вони були знайомі ще зі Свердловська, а пісні Nautilus Pompilius посіли важливе місце у фільмі «Брат» 1997 року.
Для головного героя картини Данили Багрова «Наутилус» — улюблений гурт, тому музика існує не лише за кадром, а й усередині самого сюжету. Бутусов з’явився у фільмі в ролі самого себе. У картині звучать пісні Nautilus Pompilius, а епізод зі зйомками музичного відео пов’язаний із композицією «Крылья».
Пізніше музика Бутусова та пов’язаних із ним проєктів використовувалася й в інших фільмах Балабанова. Для «Брата 2» була обрана, зокрема, композиція «Гибралтар-Лабрадор», виконана Бутусовим у межах проєкту Бориса Гребенщикова «Террариум». Музикант також брав участь у роботі над музикою до фільмів «Война» і «Жмурки».
Після «Наутилуса»: пошуки нового формату
Розпустивши гурт, Бутусов не став збирати його копію під іншою назвою. Кінець 1990-х і початок 2000-х перетворилися для нього на період різнопланових експериментів.
У 1998 році з’явився сольний альбом «Овалы». У 2000-му разом із гуртом «Deadушки» був записаний «Элизобарра-торр» — робота, де голос і мелодичний почерк Бутусова існували в електронному середовищі. Він також брав участь у проєкті «Террариум» Бориса Гребенщикова.
Робота з гітаристом «Кино» Юрієм Каспаряном поступово привела Бутусова до наступного постійного гурту.
«Ю-Пітер»: Бутусов і Юрій Каспарян
«Ю-Пітер» був створений у Санкт-Петербурзі 2001 року В’ячеславом Бутусовим і Юрієм Каспаряном. До початкового складу також увійшли Олег Сакмаров і барабанщик Євген Кулаков.
Сама присутність Каспаряна неминуче пов’язувала новий гурт із музичною спадщиною «Кино», але «Ю-Пітер» не замислювався як реконструкція ані «Кино», ані Nautilus Pompilius. Бутусов писав новий матеріал, а характерна гітарна мова Каспаряна стала важливою частиною звучання.
Перший повноформатний альбом «Имя рек» вийшов 2003 року. Через рік з’явилася «Биографика». Саме на ній були «Песня идущего домой» і «Девушка по городу» — одні з найвпізнаваніших творів «Ю-Пітера».
Після чотирирічної перерви гурт випустив «Богомол» (2008), а потім «Цветы и тернии» (2010). До останнього увійшла незвична для дискографії Бутусова робота «Дети минут»: текст пісні Віктор Цой написав ще наприкінці 1980-х, а музику через два десятиліття створив Бутусов. Гітарну партію виконав Каспарян.
П’ятим і останнім студійним альбомом «Ю-Пітера» стала «Гудгора», випущена 2015 року. На той час колектив існував уже значно довше за більшість складів Nautilus Pompilius.
У лютому 2017 року історія «Ю-Пітера» завершилася. Гурт проіснував близько шістнадцяти років і залишив п’ять основних студійних альбомів: «Имя рек», «Биографика», «Богомол», «Цветы и тернии» та «Гудгора».
Повернення до спадщини Кормільцева
Після «Ю-Пітера» Бутусов дедалі частіше звертався до власного музичного минулого, але не у формі буквального відновлення старих складів.
У 2017 році він записав «Гудбай, Америка!» — альбом із новими версіями пісень Nautilus Pompilius, підготовлений до 35-річчя гурту. До нього увійшли «Эта музыка будет вечной», «Взгляд с экрана», «Казанова», «Титаник», «Дыхание», «Скованные одной цепью», «Я хочу быть с тобой», «Последнее письмо» та інші твори.
Того ж року з’явився «Иллюминатор» — окремий проєкт на вірші Іллі Кормільцева. Для Бутусова це стало продовженням роботи зі спадщиною поета вже через роки після його смерті.
Такий підхід став характерним для пізнього періоду музиканта: старі пісні не просто повертаються до концертної програми, а отримують нові аранжування — електричні, акустичні, камерні або симфонічні.
«Орден Слави»
Наступний постійний колектив Бутусова отримав назву «Орден Слави». Перший альбом гурту, «Аллилуия», був випущений 2019 року.
На цій платівці Бутусов виступив уже не лише як вокаліст і композитор, а й як основний автор текстів. Електричну частину записували в Москві, а для низки аранжувань залучили симфонічні інструменти та дитячий хор. До програми увійшли «Идиот», «К Ангелам», «Дети сидят в интернете», «Если я стану рыбой», «Аллилуия, София!» та інші пісні.
Використання академічних музикантів не було випадковим експериментом одного альбому. Ще до появи «Ордена Слави» Бутусов працював із піаністкою Катериною Мечетіною та Академічним молодіжним хором телебачення і радіо Санкт-Петербурга над музично-театральною програмою «Пробуждённая радость». Старі рок-композиції там переосмислювалися як камерні твори.
У 2020 році Бутусов і Мечетіна випустили інструментальний альбом ChiaroScuro. Це одна з робіт, які особливо виразно показують, наскільки далеко пізня творчість музиканта вийшла за межі звичного формату рок-гурту.
«Плач Адама» і «Мертвец»
У 2020-х Бутусов продовжив поєднувати рок із великими академічними формами. Результатом багаторічної роботи став симфонічний цикл «Плач Адама», заснований на біблійних образах.
Альбомна версія проєкту з’явилася 2025 року. У записі брали участь симфонічний оркестр Ленінградської області «Таврический» під керівництвом Михайла Голікова та Академічний молодіжний хор телебачення і радіо Санкт-Петербурга під керівництвом Ігоря Грибкова.
Того ж 2025 року Бутусов і «Орден Слави» випустили другий студійний альбом «Мертвец». До нього увійшли «На небе всегда кто-то есть», «Мертвец», «О чём молчат деревья», «Город», «Голос воды», «Родом из Рая», «Ниспошли», «Начало», «Три сестры» і «Война и мир».
У 2026 році з’явилася композиція «Серафим», музику і слова до якої написав Бутусов. Пісню записали з хором під керівництвом Ігоря Грибкова. Таким чином, робота з хоровим і симфонічним звучанням стала вже сталою частиною пізнього періоду, а не одиничним відступом від рок-формату.
Література, малюнок та інші роботи
Музикою діяльність Бутусова не обмежується. Архітектурна освіта, інтерес до графіки та літератури неодноразово проявлялися в його проєктах.
У 2007 році була опублікована книга «Виргостан», що поєднала художню прозу та авторську гру з мовою. Того ж року разом із Миколою Якимчуком Бутусов випустив «Антидепрессант. Со-Искания». У 2011-му з’явилася «Архия».
Бутусов займався й ілюстрацією. Його візуальні роботи не виглядають окремим хобі, відірваним від музики: графіка, оформлення альбомів, сценічні проєкти й проза існують у тому самому просторі образів, що й пісні.
Як побудовані пісні Бутусова
Творчість Бутусова не можна звести до одного жанру. Nautilus Pompilius середини 1980-х — це передусім нова хвиля та постпанк із клавішними, саксофоном і драм-машиною. Гурт 1990-х став гітарним і подекуди значно важчим. «Ю-Пітер» продовжив гітарну лінію вже з характерним почерком Каспаряна. Пізні роботи Бутусова охоплюють електронну музику, фортепіанні аранжування, симфонічний оркестр і хор.
Попри всі зміни, впізнаваною залишалася мелодика. Бутусов рідко будує пісню навколо демонстративної вокальної техніки. Його голос працює інакше: короткі фрази, рівна подача, паузи, повтори й інтонація часто виявляються важливішими за діапазон. На цьому контрасті особливо виразно звучали насичені образами тексти Кормільцева.
Не менш важливо розрізняти два авторські періоди. Класичний Nautilus Pompilius значною мірою був результатом тандему Бутусов — Кормільцев: музика одного й тексти іншого. Після розпаду гурту Бутусов дедалі частіше самостійно писав слова, а також звертався до текстів інших авторів — від Олександра Пушкіна та Данила Хармса до Віктора Цоя.
Головні етапи дискографії
З Nautilus Pompilius пов’язані альбоми «Переезд» (1983), «Невидимка» (1985), «Разлука» (1986), «Князь тишины» (1989), «Наугад» (1990), «Родившийся в эту ночь» (1991), «Чужая земля» (1992), «Титаник» (1994), записаний ще 1989 року «Человек без имени», «Крылья» і «Яблокитай» (1997). Після припинення діяльності гурту також був виданий архівний матеріал «Атлантида».
В основній дискографії «Ю-Пітера» — «Имя рек» (2003), «Биографика» (2004), «Богомол» (2008), «Цветы и тернии» (2010) і «Гудгора» (2015).
Поза цими двома гуртами Бутусов випустив і брав участь у створенні «Овалов», «Элизобарра-торр», «Модели для сборки», Kharms FM, «Иллюминатора», «Гудбай, Америка!», ChiaroScuro та інших робіт. З «Орденом Слави» записані «Аллилуия» (2019) і «Мертвец» (2025), а окремою лінією розвивається симфонічний цикл «Плач Адама».
В’ячеслав Бутусов сьогодні
Після завершення Nautilus Pompilius Бутусов не відмовився від його репертуару. Пісні гурту становлять значну частину його концертних програм і регулярно отримують нові аранжування. Водночас нинішні виступи під програмною назвою Nautilus Pompilius не слід плутати з відновленням історичного гурту: Бутусов виконує цю спадщину з музикантами свого сучасного складу.
У середині 2020-х він одночасно працює з рок-гуртом, хором і симфонічними музикантами, випускає новий матеріал і продовжує концертні програми, побудовані на піснях різних періодів. В одному виступі можуть сусідити композиції «Разлуки», матеріал «Ю-Пітера» і твори, написані майже через сорок років після перших записів Nautilus Pompilius.
Саме ця безперервність найкраще описує місце Бутусова в історії російськомовної рок-музики. Його кар’єра не завершилася разом із гуртом, який зробив його відомим. Nautilus Pompilius залишився самостійною частиною історії, «Ю-Пітер» сформував наступний великий етап, а пізні проєкти привели автора до камерної та симфонічної музики, зберігши зв’язок із піснями, написаними ще на свердловській сцені 1980-х.
